Остатній лемківскій паробок
Сім років єм у вас служыл, а нич єм вам не зробил, зробил єм вам з дівкы жену, мате єй зачеплену. Так сьпівали парібкы, бо паробок дома – то превеликє щестя, але і страпліня. Щестя – бо поможе при роботі, а і люде бесідуют, же ґазді, якій має парібків, добрі ся веде і каре. Страпліня – бо парібкім лем шпасы в голові. По другій сьвітовій війні такій спосіб жытя не мал юж свого місця во сьвіті. Міґрация до великых міст і зміны сільской культуры не сприяли парібкім. Наш редактор, Грицко Суханич, тіж не думал, бы іщы дахто парібчыл – до дня коли стрітил пана Петра Танича, вродженого в 1939 році в Маластові. Послухайте, чым і де занимал ся остантій лемківскій паробок!
- Пуст
- Шмар на листу
- Заприй
0:00